«Як я почуваюся насправді?»
- Іван Громков
- кілька секунд тому
- Читати 2 хв
Більше, ніж просто кава: як учителі вчилися співпереживати собі та світу
Чи часто ми, освітяни, зупиняємося, щоб запитати себе: «Як я почуваюся насправді?» Попри втому та насичені графіки, кабінет №311 сьогодні став справжнім «острівцем стійкості» та тепла. Ми провели особливий семінар-тренінг, присвячений надважливій темі —співпереживанню собі та усвідомленню нашого зв’язку з іншими.
Зустріч розпочалася за моделлю СЕЕН (Соціально-емоційне та етичне навчання) — із «розігріву». Під аромат кави та чаю колеги проходили «сонячний тест», обираючи свій символ гармонії, та працювали з метафоричними картками. Це була не просто розвага, а глибока вправа на розпізнавання емоцій та пошук контексту: чому ми бачимо світ саме так?
Ми звикли бути «супергероями» для учнів, але сьогодні вчилися «одягати кисневу маску» спочатку на себе. Головні інсайти практики:
• Добре ставлення до себе: помилятися — це нормально.
• Спільність досвіду: ми не самотні у своїх труднощах.
• Хмаринка підтримки: виявилося, що підтримати друга значно легше, ніж знайти добрі слова для самих себе. Ми вчилися виправляти цей дисбаланс і майже всі зійшлися на думці, що співпереживання собі — це не егоїзм
Звичайна чашка чаю допомогла присутнім усвідомити неймовірний ланцюжок людських зусиль — від плантацій до нашого столу. Ця вправа нагадала: кожен із нас є частиною великої людської родини, і наша присутність у житті інших має значення.
Особливою частиною зустрічі стали виступи наших натхненних колег: Яна Юріївна поділилася унікальною методикою Хібукі-терапії. Це ізраїльський досвід допомоги дітям через «іграшку-обіймаку», що є надзвичайно актуальним у наші часи. Аліна Юріївна презентувала «родзинки» зі свого навчання на регіональному тренінгу «Занурення в СЕЕН» у Буковелі від ГО «ЕдКемп Україна».
Завершенням зустрічі став ритуал вдячності та наповнення своїх «валіз» конкретними фразами-помічниками для емпатичного спілкування з учнями та близькими.
«Емпатія — це не те, що ми винні іншим. Це те, що робить нас людьми».
Дякуємо кожному за відкритість, щирі посмішки та готовність ставати кращими версіями себе заради наших дітей!


























Коментарі